Damien Soitout
Назва CTO є роботою з ясними межами. Ось що місце покриває на практиці: інструменти спільної роботи, запис перевірки і операції більше ніж одного бренду.
Люди чують «директор з технологій» і бачать когось, хто оцінює пристрої, підписує ліцензії на програми або тихо веде кожне число, яке фірма колись виробить. Назва натякає на широкий мандат. На практиці, принаймні в роботі, яку роблю я, вона покриває вужчий і звичайніший набір проблем: як люди, які ведуть справу, діляться інформацією, тримають надійний запис того, що перевірили, і ведуть більше ніж одну окрему діяльність, не вигадуючи приватну систему для кожної.
Я тримаю цю назву в Foundation, поруч із Річардом Охебшаломом як співзасновником. Корисне питання не в тому, як назва звучить, а в тому, чого місце справді торкається і де воно зупиняється. Якщо межа неясна, роль стає скринькою для всього. Кожна важка проблема, у якої немає очевидного власника, опиняється на технологічному столі, не тому що їй там місце, а тому що назва є вільною. Так організації поволі втрачають здатність сказати, хто за що відповідає.
Сама робота не є блискучою. Це різниця між рішенням, яке можна відновити через шість місяців, і рішенням, яке існує лише в пам'яті того, хто випадково був у кімнаті. Це різниця між тим, що нова людина може знайти поточну версію файла, і тим, що та сама людина мусить питати трьох колег, у якій скриньці лежить справжній. Ті різниці накопичуються. З часом вони вирішують, чи організація може передати роботу від однієї людини до іншої, чи мусить щоразу збирати знову ту саму маленьку групу, коли щось треба зрозуміти.
FAQ Foundation описує роль як будівництво великої частини технологічного стека для спільної роботи, перевірки і операцій кількох брендів. Те речення точне, але воно також стиснене. Кожне з тих слів указує на проблему, яка повертається майже в будь-якій групі, що виросла далі за одну команду в одному місці.
Спільна робота є найменш технічною з трьох. Це просто питання, де живе спільна праця. Документи, рішення, правила доступу і історія того, що змінилося. Коли спільна робота є купою приватних скриньок і особистих дисків, організація не має спільного запису. Вона має збірку індивідуальних пам'ятей. Людина, яка була присутня, зазвичай може відновити, що сталося. Будь-хто інший не може. З часом організація починає залежати від того, що ті самі люди лишаються, не тому що вони єдині мають особливу вмілість, а тому що вони єдині знають, де лежать речі.
Придатна система спільної роботи не вимагає вигадливого програмного забезпечення. Вона вимагає, щоб людина в одному офісі могла бачити те, що їй дозволено бачити, і нічого з того, що не дозволено, не питаючи. Вона вимагає, щоб рішення, щойно ухвалене, мало місце, яке не є чиєюсь поштою. Вона вимагає, щоб наступна людина, яка долучається до роботи, могла знайти поточну версію без екскурсії. Це звичайні стандарти. Це також стандарти, яких більшість організацій не дотримується, щойно в них більше ніж жменя людей і більше ніж одна локація.
Перевірка є записом контрольного погляду. У роботі, яку ми робимо, той погляд часто стосується можливості в нерухомості, контрагента або документа, який мусить бути правдивим до того, як рушать гроші. Корисне питання не в тому, чи хтось дивився на матеріал. Питання в тому, чи шлях, яким матеріал пройшов, можна показати пізніше: хто його торкався, що лишалося відкритим, і за що хтось був готовий стояти, коли рішення ухвалили. Тека листів не є тим записом. Це збірка повідомлень, які можуть містити або не містити потрібні факти, розкладених у порядку надсилання, а не в порядку ваги.
Я бачив процеси перевірки, які виглядають повними, аж поки хтось не спитає, що було відомо конкретного вівторка. У тій точці група мусить зібратися знову, шукати в скриньках і відновлювати події з пам'яті. Відновлення зазвичай досить добре для внутрішніх потреб і ніколи не досить добре для когось поза групою, кому треба на нього спертися. Збудувати хід роботи так, щоб шлях можна було відновити без зустрічі, не є технічним досягненням. Це відмова трактувати пам'ять як систему запису.
Операції кількох брендів є найменш обговорюваними з трьох і часто найважчими за наслідками. Foundation не є однією крамницею з одним логотипом. Робота йде в Америці, Ізраїлі й Україні, а зусилля людського капіталу сидять поруч з інвестиційною роботою. Кожна з тих кімнат має своїх клієнтів, свої регуляторні межі і своїх операторів. Ззовні вони мають лишатися окремими. Зсередини вони не повинні кожна вигадувати приватний спосіб назвати клієнта, зберегти файл або довести, що крок відбувся.
Якщо кожен бренд виробляє власний діалект, група перестає бути групою. Вона стає набором сусідніх діяльностей, які ділять трохи накладних витрат і мало чого ще. Додати новий бренд тоді означає або втиснути нову діяльність у наявний діалект, який їй не пасує, або дозволити їй вигадати свій і прийняти, що наступна людина, яка долучиться, муситиме вивчити ще одну місцеву мову. Стек є механізмом, який тримає бренди читабельними одне для одного, не роблячи їх однаковими. Він також є механізмом, який дає змогу перевести людину з одного бренду в інший без учнівства на місяці в приватних звичках нової кімнати.
Технологічне місце не ставить ціну активам і не вирішує, чи угоду варто робити. Ті судження належать людям, які за них стоятимуть. Зберегти файл не те саме, що володіти рішенням, яке файл підтримує. Коли розріз завалюється, стаються дві речі. Люди, які мали б відповідати за комерційне судження, починають трактувати систему як заміну судження, а людину, відповідальну за систему, починають трактувати як людину, яка «насправді веде» комерційну роботу. Жоден із тих результатів не є корисним.
Роль також не є безперервним коментарем про те, наскільки фірма сучасна. Код на екрані є засобом. Перевірка є в тому, чи новий оператор може знайти запис, чи перевірку можна передати від однієї людини до іншої без героїчного пояснення, і чи можна додати другий бренд, не створивши другого хаосу. Слайд, на якому написано «технологія», не є доказом, що хоч одна з тих речей правдива. Доказом є тиждень, коли людина, яка збудувала хід роботи, у поїздці, а робота триває без низки уточнювальних дзвінків.
Річард описав людей у цих ролях як принципалів, а не як найманих. Слово корисне, бо креслить межу в обидва боки. Принципал не чекає на квиток. Принципал відповідає за якість функції. Моя функція є спільними інструментами і записами, які вони містять. Функція Валерії, у роботі в Україні, є самою операцією. Функція Річарда включає загальний напрям групи. Жоден із цих столів не поглинає інші. Коли кімната намагається зробити CTO людиною, яка «насправді веде» операцію країни, кімната зазвичай стомилася і шукає одне горло, яке можна здавити. Корисніша відповідь є назвати людину, яка справді володіє судженням, і дати їй запис, а не перенести судження на технологічний стіл, бо так зручно.
Тиждень на місці має впізнавану форму. Ламається доступ, і питання є в тому, хто що міг бачити, а не чиї почуття зачепили. Перевірка стоїть, бо документ не має власника: троє людей кожен припустив, що хтось інший стежить за відкритими пунктами. Бренд просить приватний виняток, який зробить наступний бренд важчим для розуміння. Хтось просить число, якого система не повинна вигадувати, щоб виглядати повною. У кожному випадку безпосередня спокуса є розв'язати місцеву проблему якнайшвидше. Довша ціна того розв'язку зазвичай невидима, аж поки наступна людина не спробує піти тим самим шляхом.
Я волію показати порожнє поле, ніж упевнену вигадку. Порожнє поле є чесною заявою, що інформації в системі немає. Упевнена вигадка є заявою, що інформація присутня, коли її немає. Друга небезпечніша, бо привчає людей довіряти системі в ситуаціях, де системі нічого сказати. З часом те привчання дає рівно протилежне тому, що система мала дати: люди перестають перевіряти, бо запис виглядає повним.
Практичний стандарт, якого я хочу, є той, що інструменти спільної роботи, запис перевірки і структура кількох брендів переживають тиждень, у який мене немає. Якщо вони вмирають, те, що ми маємо, є залежністю, не стеком. Залежності є звичайними і зрозумілими. Вони також є причиною, чому організації виявляють, зазвичай у незручний момент, що лише одна чи дві людини можуть пояснити, як робота насправді рухається. Сенс системи є зробити те відкриття менш імовірним.
Ясний інструмент корисніший за промову про культуру, бо інструмент знімає щоденну образу: пошук файла, сумнів, яка версія є поточною, зустріч, яка існувала лише для того, щоб повторити те, що могла б умістити сторінка. Люди помічають відсутність тих образ більше, ніж помічають більшість позитивних втручань. Коли щоденне тертя спадає, робота стає стерпнішою, і нікому не треба мотивувати себе її терпіти.
Я будував системи, які були кмітливими і жорстокими. Кмітливість легко захоплює в моменті і дорого коштує в житті. Людина має могти закінчити крок перевірки, побачити, що запис повний, і піти. Якщо система вимагає боятися пропустити щось невидиме або засиджуватися, ганяючись за шматками в пошті, система є вадою. Той самий стандарт стосується найму. Повільний найм є одним способом не посадити неуважну людину всередину системи, яка тепер пам'ятатиме ту неуважність досконало. Швидкий вихід є одним способом зупинити людину, яка трактує запис як необов'язковий. Запис не є необов'язковим. Це і технологічне правило, і правило керування.
Ніщо з цього не вимагає кампусу чи довгої програми навчання. Воно вимагає, щоб розрізи, які система дотримує, були видимі в самих інструментах. Коротке пояснення, як перевірку закривають, є корисним. Система, яка не дасть позначити перевірку закритою, поки потрібні пункти не присутні, є кориснішою, бо вона далі вчить розріз після того, як пояснення забули. Мета не в тому, щоб скасувати судження. Мета в тому, щоб межа між судженням і веденням запису була досить ясною, аби обидва можна було робити без постійного торгу.
Найзвичніший спосіб провалу назви CTO є розширення. Оскільки інструменти торкаються кожного столу, легко трактувати людину, відповідальну за інструменти, як відповідальну за кожну проблему, яку інструменти виводять на світло. Застрягла перевірка стає технологічною проблемою. Бренд, який хоче винятку, стає технологічною проблемою. Незгода про те, що означає число, стає технологічною проблемою. У кожному випадку підспудне питання зазвичай є питанням власності або судження, яке система може записати, але не може розв'язати.
Корисна дисципліна є повертати питання людині, яка володіє судженням. Система може показати, що документ не має власника. Вона не може вирішити, хто власником має бути. Система може показати, що два бренди користуються різними способами називати речі. Вона не може вирішити, який спосіб має перемогти. Коли ті рішення переїжджають на технологічний стіл, інші принципали втрачають здатність робити власну роботу, а технологічний стіл втрачає здатність тримати зв'язну систему. Обох результатів можна уникнути, якщо межу сказано досить ясно, щоб люди могли виправити речення, яке дає технологічному місцю владу, якої воно не має, або забирає владу, яку воно має.
Та сама межа діє в інший бік. Технологічне місце, яке відмовляється вбирати комерційне чи операційне судження, не дістає тим самим відпустки від того, щоб зробити інструменти придатними для людей, які ті судження тримають. Якщо єдиний спосіб, у який оператор може закінчити перевірку, є обійти систему, система провалилася, хоч би як уважно було накреслено її межі. Перевірка є практичною: чи людина, яка веде дім в одній країні, може користуватися спільними інструментами без перекладача, і чи людина, яка веде дім в іншій країні, може бачити те, що їй треба бачити, без доступу до всього?
Якщо ти маєш схожу назву, корисна вправа є записати три речі, які місце справді покриває у твоїй організації, а потім записати речі, яких воно не покриває. Чим люди діляться, і де той спільний матеріал живе? Який запис доводить, що перевірку зроблено, і чи можна той запис відновити, не збираючи людей, які перевірку виконували? Як другий бренд або друга команда живе на тій самій системі, не виробивши приватного діалекту, якого наступний найм не зможе прочитати? Це позитивні питання.
Негативні питання важать так само. Ти не ставиш ціну активу через те, що зберігаєш файл. Ти не замінюєш оператора, який веде дім. Ти не приймаєш приватний виняток, якого наступна людина не може бачити. Ти не даєш назві стати місцем, куди відправляють кожну нерозв'язану тривогу партнерства. Якщо можеш сказати ті речі звичайного понеділка, ти знаєш, що місце покриває. Якщо можеш сказати лише, що ти «відповідаєш за технології», у тебе є прізвисько. Прізвиська дешеві. Ціну неясної межі платять пізніше, зазвичай люди, які мусять під тиском відновити те, що система мала зробити явним.
Читай сторінку про нас заради назв, які вона справді друкує. Читай FAQ заради роботи з трьох частин. Назва не є роботою. Робота є спільною працею, перевіркою і операціями кількох брендів, усередині межі, яку ти можеш сказати вголос.
